Субота, 19.10.2019, 16:04
Вітаю Вас Гость | RSS

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Годинник
Контакти
вул. Некрасова, 127
м. Біла Церква, Київська область, 09100
-------------------------
тел.(04563)7-01-10
E-mail:
school21ukr2@ukr.net

Рекомендації педагогам

Психологічні рекомендації  вчителям щодо роботи з дітьми-переселенцями у конфліктний та постконфліктний період
Способи втручання та допомоги при переживанні горя

 
Психологічні рекомендації  вчителям
щодо роботи з дітьми-переселенцями
у конфліктний та постконфліктний період

 
Діти, що приїхали до нас з зони АТО пережили безліч різних стресових ситуацій. Як і дорослі, більшість дітей справляються з численними стресами, пов'язаними з положенням переселенця, однак вони в більшості випадків травмують дитячу психіку, в результаті чого деякі діти стають психологічно вразливими. І це цілком зрозуміло, адже ці діти часто втрачають батьків, близьких людей, які за ними доглядали, братів і сестер, родичів і друзів, свій будинок, майно, іграшки, знайоме оточення, звичний образ повсякденного життя.
У навчальних закладах при роботі з дітьми-переселенцями важливо не робити ніяких припущень про те, що вони пережили, і не наклеювати на них ярликів "не такий, як усі" або "травмований". У кожної дитини була своя втрата, психологічна травма, і всі діти по-різному реагують на ці переживання.
Влаштована в житті людина знаходиться в центрі цілої системи взаємин. Переселенців надзвичайні обставини зривають з якоря, позбавляють опори. Люди, що мають соціальну допомогу і надають освіту, повинні допомагати їм відновити зв'язки в цій павутині проблем. Школи, зокрема, можуть допомогти дітям зав'язати нову дружбу, відновити роль і статус.
Надання цим дітям емоційної підтримки є невід'ємною частиною шкільної політики щодо біженців, і це питання не можна розглядати у відриві від таких питань, як забезпечення дружньої атмосфери, позитивних зв'язків між сім'єю і школою. Школа, в якій задовольняються потреби дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах в навчанні і соціальному спілкуванні, - це саме та школа, де дитина відчуває себе щасливою. І навпаки, скільки б не допомагали дитині порадами, вона не буде щасливою, якщо стикається з нерозумінням у  школі.
Одні діти-біженці можуть пристосовуватися і знаходять своє місце в новій школі. Інші спочатку почувають себе розгубленими і нещасними, але потім цілком здатні добре вчитися. Менша частина таких дітей виявляють ознаки порушення поведінки. Важливо, щоб педагоги були уважними і знали, коли і що викликає у дітей поганий настрій. Тільки за такої умови можна надати потрібну підтримку.
Якщо у дитини виникають труднощі в школі, надзвичайно важливо негайно встановити гарний зв'язок з батьками або іншими основними опікунами. Іноді проблеми батьків і дитини можуть бути тісно  пов'язані. Надзвичайні обставини часто руйнують сімейні стосунки: діти можуть позбутися батьків або основних опікунів. Ще частіше діти позбавляються уваги своїх батьків, які бувають настільки поглинені турботою про виживання і власними проблемами, що не можуть приділяти маленьким дітям ту увагу, якої вони потребують.
Для багатьох вимушених переселенців ізоляція і відсутність підтримки є важливими факторами ризику. Якщо біженці-діти відчувають труднощі в школі, важливо перевірити, чи мають вони і їхні родини підтримку з боку місцевого населення, чи відвідують позашкільні гуртки, чи мають доступ на ігрові майданчики.
Будь-яка дитина, що викликає тривогу, повинна спостерігатися протягом деякого періоду часу. Педагогам слід уникати робити поспішні висновки або наклеювати на дитину готовий ярлик. Вони повинні спробувати з'ясувати біографію дитини і відомості про те середовище, з якої вона вийшла, а також причини її поведінки.
Прихід в нову школу часом викликає страх у багатьох дітей. Є школи, наприклад, великі і галасливі, і діти можуть в них почувати себе втраченими, особливо коли у них мало друзів. Хоча під час уроків дитина ще абияк може справлятися з труднощами, на перервах вона може почувати себе зовсім нестерпно. Тому рекомендовано, щоб в школах були безпечні місця, наприклад кімната або яке-небудь тихе місце, де діти можуть посидіти, якщо їм не хочеться брати участь в іграх на майданчиках.
Діти сімей біженців і вимушених переселенців відчувають проблеми різноманітного характеру: побутові, матеріальні, психолого-педагогічні, що призводить до різних форм психосоціальної та педагогічної дезадаптації. Багато дітей сімей мігрантів демонструють задовільне ставлення до навчання, слабку ініціативність, відхилення особистісного розвитку (занижена самооцінка, підвищена тривожність, знижене самопочуття, активність, настрій; мають місце прояви агресивності, порушення поведінки).
Дітям, котрі пережили психологічну травму, досить важко зрозуміти, що сталося з ними. Це пов'язано, насамперед, з їх віковими особливостями, їм бракує соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості. Дитина не в змозі повністю усвідомити зміст того, що відбувається, вона просто запам'ятовує саму ситуацію, свої переживання в ту мить (в пам'ять врізається вереск гальм, свист падаючого снаряда, гул вертольотів, звуки ударів, вибуху, жар вогню і т. д.). Інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини, і вона стає дуже вразливою.
Травмовані діти висловлюють свої, пов'язані з пережитим, почуття через поведінку. Так, у дітей дошкільного віку (від 4 до 7 років) відзначається прагнення до одноманітної гри з використанням предметів, що мають відношення до психотравми.
Спектр посттравматичних симптомів у дітей включає в себе зміни на фізіологічному, емоційному, когнітивному, поведінковому рівнях.
 
До загальних посттравматичних симптомів,
характерних для дитячого віку, відносяться:

На фізіологічному рівні:
  1. Порушення сну, часті пробудження під час сну внаслідок кошмарів.
  2. Багато дітей скаржаться на болі в животі, головні болі, що не мають фізичних причин.
  3. Часте сечовипускання.
  4. Розлад стільця.
  5. Тремтіння, посмикування.
  6. Соматизація - стан, пов'язаний з рецидивуючими соматичними скаргами тривалістю кілька років.
На емоційному рівні:
  1. Загальна і найперша реакція на пережитий стрес, страх, тривогу. З часом у дітей можуть розвиватися специфічні фобії; розлад тривожної розлуки, порушення характеризується вираженою тривогою, внаслідок відділення дитини від звичної турботи про нього, страх засипати в темряві одному.
  2. Деякі діти часто відчувають почуття провини за те, що трапилося, у них формується уявлення про те, що «погані речі трапляються з поганими дітьми» і вони сприймають хвилювання і страхи батьків як викликані власною поведінкою.
  3. Психотравмовані діти стають більш дратівливими.
  4. Розвивається депресія.
  5. Діти стають плаксивими.
На когнітивному рівні:
  1. У травмованих дітей погіршується концентрація уваги, вони стають неуважними.
  2. Порушується пам'ять, діти стають забудькуватими, часто діти не можуть пригадати важливу персональну інформацію, зазвичай травматичного або стресового характеру.
  3. Диссоціативна фуга. Характеризується нездатністю згадати минуле і безладом, плутаниною, в поєднанні з раптовим і несподіваним втікання з дому.
  4. У травмованих дітей часто з'являються думки про смерть.
На поведінковому рівні:
  1. У травмованих дітей можлива різка зміна поведінки: вони не хочуть розлучатися з батьками навіть ненадовго, деякі можуть в прямому сенсі слова чіплятися за батьків і мати потребу в їх постійній присутності, фізичному контакті з ними і заспокоєнні.
  2. Багато дітей часами повертаються до поведінки, властивій молодшому віку. Деякі мочаться в ліжко, втрачають навички охайності, смокчуть пальці, або, взагалі, поводяться як малюки.
  3. Травмовані діти стають більш впертими, гнівними, агресивними. Їх поведінка характеризується ворожістю і конфліктністю по відношенню до інших.
  4. У травмованих дітей, зазвичай, відзначається широке коло проявів уникаючої поведінки - страх виходити з дому, залишатися одному або бути в замкненому просторі.
  5. Розлад реактивної прихильності характеризується помітним порушенням розвитку соціальних навичок до п'ятирічного віку. У важких випадках ці симптоми можуть тривати протягом декількох місяців.
 

Способи втручання та допомоги при переживанні горя

Спілкуємося з дитиною, яка переживає втрату

Головні завдання педагогів
  • Створити гармонійний, дружній, емоційно позитивний, сприятливий мікро- клімат у групі для відновлення дитини після втрати близької людини.
  • Проявити небайдужість та готовність до діалогу з дитиною щодо питань, які її турбують.
  • Підтримувати емоційний і фізичний контакт із дитиною, оскільки в період го- рювання їй необхідно відчувати себе значущою і несамотньою.
  • Уважно ставитися до дитини, її бажань, звертати увагу на її поведінку, щоб у разі виявлення патологічних реакцій своєчасно направити до практичного психолога
  • Терпляче ставитися до негативних проявів поведінки дитини, певних різких реакцій.
Рекомендації педагогам щодо особливостей побудови діалогу з дитиною
  • Чесно і відкрито відповідати на запитання дитини.
  • Визнавати право дитини на певні почуття і поведінку.
  • Уміти слухати і чути дитину, не засуджуючи її.
  • Сприяти, щоб під час діалогу дитина почувалася в безпеці, розуміла, що вона не самотня і завжди може розраховувати на підтримку педагога; на те, що він її вислухає і зрозуміє.
  • Висловлювати свої співпереживання, співчуття.
  • Не «програмувати» дитину «зразками» поведінки дорослих.
Допомагаємо дитині подолати посттравматичний стрес
  • Заохочуйте дитину до виконання щоденних справ. Повернення до звичного режиму життєдіяльності дасть дитині змогу відчути, що вона в безпеці. Вона має розуміти, що навчальний заклад — безпечне місце для неї. Будьте спокійними і виваженими, заспокоюйте дитину, уникайте додаткового тиску на неї.
  • Надавайте дитині можливість вибору. Здебільшого травматичні події призводять до втрати контролю, хаосу, тому можливість вибору або контролювання (за умови, що це можливо) дадуть дитині змогу почуватися в безпеці.
  • Оберіть дорослого, який зможе забезпечити дитині додаткову підтримку. Домовтеся з дитиною, до кого вона може звернутися в разі необхідності.
  • Зберіть максимум інформації щодо систем переадресації для дітей, які потребують спеціалізованої допомоги фахівців. Якщо дитина має серйозні проблеми, що не зникають із плином часу, її потрібно направити до відповідного фахівця.
  • Не слід замовчувати травмуючу ситуацію. Дитині складно «просто забути про все». Тому варто вислухати її, обговорити почуття та міркування, які виникають у неї з приводу того, що відбувається.
  • Будьте готовими до непростих запитань: «Чому відбулася та чи та подія?» (продемонструйте своє ставлення до ситуації), «Чи все буде добре?» (не давайте неправдивих обіцянок і марних надій, однак розкажіть, що рятувальні організації, волонтери, міністерства та відомства, військові та міліція роблять усе можливе для відновлення миру та порядку).
  • Оголосіть хвилину мовчання. Поясніть дітям, що в такий спосіб вшановують загиблих.
  • Подбайте про те, щоб дитина мала можливість гратися і працювати разом з однолітками, адже їхня підтримка дуже важлива для неї.
  • Будьте готовими до діалогу з дитиною. Вона має знати, що ви готові її вислухати. Давайте прості та реалістичні відповіді на запитання дитини про травмуючі ситуації.
Долаємо стрес
  • Подбайте про безпечне місце, у якому дитина зможе розповісти про те, що з нею сталося. Відведіть певний час для бесіди, щоб допомогти їй зрозуміти, що обговорювати те, що сталося, — нормально.
  • Підтримуйте дитину у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху. Допоможіть їй обрати оптимальні стратегії для тієї чи тієї ситуації, зверніться до її попереднього досвіду долання стресу.
  • Будьте пильними до явищ навколишнього середовища, які можуть спричиняти певну реакцію в дитини, яка переживає посттравматичний стрес (погіршення погоди, гучні звуки, роковини трагічних подій тощо). Передбачайте кризу і надавайте додаткову підтримку в ситуаціях, що можуть бути нагадуванням про травмуючі події. Допомагайте дитині підготуватися до цієї кризи. Попереджайте дітей, якщо збираєтеся, наприклад, увімкнути світло, різко підвищити голос тощо.
  • Чиніть опір намаганням дитини залучити вас до негативного переживання травми. Іноді діти провокують педагогів на повторення образливих ситуацій, адже вони долають стрес шляхом реконструювання травми за допомогою гри або взаємодії з іншими.
  • Бережіть власне емоційне та фізичне здоров’я. Дитині, яка бачить поруч упевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше вдається нормалізувати свій стан.
 


Створи собі настрій

Прийоми і техніки емоційної саморегуляції

   Техніки релаксації і спеціальні вправи допомагають людині, фізіологічно пристосованій до виживання в дрімучому лісі, прожити краще життя в умовах цивілізації. Незважаючи на те, що за останні тисячоліття спосіб життя людини в корені змінився, основні фізіологічні реакції організму залишилися на колишньому рівні. У природних умовах все вирішується відносно просто: потрапляючи в стресову ситуацію, індивід вдається до тактики, властивої всім ссавцям: до втечі або агресії. В обох випадках фізіологічний настрій організму один: як втеча, так і акт агресії вимагають значної фізичної активності і припускають вивільнення енергоресурсів. Наше тіло «вміє» це робити.
    Що ж відбувається з запасами нашої енергії, якщо ми знаходимося не в дрімучому лісі, а в класі, і причина нервової напруги - неслухняний учень або цілий клас? У цьому випадку неможливо просто повернутися і втекти.
    Ось вже мільйони років старі фізіологічні механізми працюють марно, і адреналін мало не вихлюпується з вас назовні. У більшості випадків у вас немає можливості допомогти собі за допомогою активної фізичної розрядки, наприклад, поколоти дрова або зіграти в теніс. У кращому випадку ви посидите з колегою за чашкою кави і поскаржитеся на неслухняних дітей. Це теж певна форма розслаблення. Особливо, якщо при цьому колега виявляє з вами солідарність, і ви не забули покласти до кави цукор, що передбачає парасимпатичну регуляцію нервових реакцій. Тим самим, проте, ви всього лише пригнічуєте підвищену активність симпатичних нервів. У цілому ж цього катастрофічно не вистачає. В якості дієвих і нешкідливих способів можна порекомендувати сон або активні фізичні навантаження.
     Є різні техніки розслаблення, для деяких технік не потрібно ні яких-небудь допоміжних засобів, ні особливого часу. Один із шляхів подолання внутрішньої напруги полягає в тому, щоб навчиться розслаблятися. Загальне розслаблення (особливо пережите в психічному плані) можливо лише при релаксації всіх скелетних м'язів. Оскільки людина - єдине ціле, то психічна напруга веде до підвищеної м’язової напруги. Якщо вдається знизити м'язове напруження, то, разом з ним, знижується і нервове, так що стан розслабленості вже сам по собі має психогігієнічний ефект, і деяким індивідам цього буває цілком достатньо. Той, хто побажає рухатися далі, зможе користуватися станом релаксації при виконанні подальших вправ, що сприяють поглибленню самопізнання і поліпшенню психічного (а тим самим і фізичного) стану. У цьому випадку процес також іде в двох напрямках, тобто не лише «у здоровому тілі - здоровий дух», але і «при здоровому дусі - здорове тіло».
   Релаксаційним технікам найкраще навчатися під керівництвом фахівця. Але це не є обов'язковою умовою. Критерієм правильного навчання може служити те, доставляють вам заняття задоволення і продовжуєте ви добре себе почувати навіть через тривалий час після їх закінчення. Якщо подібні приємні відчуття не виникають, або швидко зникають, спробуйте інші техніки та вправи (зараз досить багато книг, присвячених цій темі).
    Спеціальні вправи з використанням методів позитивного уявлення, концентрації на позитивних емоціях і методів аутотренінгу, а також дихальні техніки та вправи на розслаблення допомагають зняти напругу з м'язів і периферичної нервової системи, а також знімають стрес. Спеціальні вправи допомагають в деякій мірі контролювати негативні емоції.
   Теоретично, встаючи вранці, ми повинні відчувати себе бадьорими і відпочилими, готовими впоратися з будь-якою ситуацією, яку підносить нам день. На жаль, це не завжди так. Проблема в тому, що ми далеко не завжди спимо спокійно або достатньо довго. Фізичний дискомфорт, психічна напруга перешкоджають спокійному сну, який повинен давати відпочинок і заспокоєння. У цьому випадку і допомагають спеціальні вправи протягом дня. Даючи нашій нервовій системі додатковий час відпочинку, ми компенсуємо неспокійний нічний сон, і тому будемо відчувати себе відпочилими.
Заспокійлива дія вправ, пов'язана, перш за все, зі зниженням активності мислення при виконанні цих вправ. Думки виробляють хвилі, які реєструються мозком як електрична активність. Якщо кількість думок, які нас турбують, занадто велика, електрична активність теж стає надмірною і обтяжує мозок. Ми відчуваємо це як напругу, що усвідомлюється, і називаємо це стресом. Вправи і розслаблення набагато знижують рівень електричної активності мозку. Мозок заспокоюється, і ми відчуваємо це як приємне умиротворення свідомості. Розслабляються м'язи, нормалізується робота стінок кровоносних судин. Це означає, що більше крові проходить по судинах, а опір загальному потоку - менше, що, у свою чергу, означає зниження кров'яного тиску. Високий кров'яний тиск - актуальна проблема для багатьох вчителів, і основна причина, що викликає серцево-судинні захворювання та інфаркти.
Нормально працюють кровоносні судини дозволяють підвищити швидкість доставки крові до всіх частин тіла. Підвищення швидкості доставки крові до мозку означає, що людина відчуває себе більш свіжою, свідомість прояснюється, легше долаються труднощі, які супроводжують педагогічний процес.
Розслаблення знижує вироблення гормонів, що викликають стрес - адреналіну і норадреналіну.
Вважається, що практично кожна людина має можливість опанувати методи саморегуляції. Процес розвитку в собі здібностей до емоційно-вольового самоконтролю будується на трьох основних моментах: релаксації, візуалізації і самонавіюванні. Основною метою є навчитися свідомо створювати в собі оптимальну «внутрішню атмосферу».  Ось кілька  найпоширеніших прийомів.
Використання образів. Тим, хто володіє схильністю до артистичності мислення, добре допомагає прийом, заснований на грі. Наприклад, виконуючи якусь важку і напружену роботу, можна уявити себе в образі кіно- або літературного героя. Уміння достатньо яскраво відтворити в думках образ для наслідування, «увійти в роль» допомагає, з часом, знайти і власний стиль поведінки.
Цілеспрямоване уявлення ситуацій.  Умінню настроїтися або зняти нервову напругу допомагає використання уяви. У кожної людини в пам'яті є ситуації, в яких вона відчувала спокій, умиротворення, розслаблення. В одних це пляж, приємне відчуття відпочинку на теплому піску після купання, в інших – гори, чисте свіже повітря, блакитне небо, снігові вершини. З таких ситуацій необхідно вибрати най значимішу, дійсно здатну викликати емоційні переживання.
Способи відволікання. Можуть бути стани, коли до активних методів вдаватися важко. Нерідко це пов'язано з вираженою втомою. У таких випадках зняти вантаж психічної напруги можна, використовуючи метод відключення. Засобом може бути книга, яку перечитуєш багато разів, не втрачаючи  до неї інтересу, улюблена музика, фільм  і так далі. 
Управління диханням. Процес дихання має важливе значення для регуляції психічних процесів. Уміння правильно дихати є необхідною основою для успіху. Навіть елементарні дихальні прийоми можуть дати відчутний позитивний результат, коли необхідно швидко заспокоїтися або, навпаки, підвищити загальний тонус. В першу чергу, важливий ритм дихання. Заспокійливий ритм - такий,  що кожен видих удвічі довший, ніж вдих. У ряді випадків можна зробити глибокий вдих і потім затримати дихання на  20-30 сек. Подальший видих і глибокий компенсаторний вдих чинять на нервову систему стабілізуючий вплив. 
Позбавлення від небажаних емоцій:
Дисоціація. Даний спосіб призначений для людей, яким заважає в житті зайва вразливість і емоційність. У цих випадках корисно виробити навик відволікання від емоцій - дисоціації. Цей навик заснований на розділенні усвідомлення людиною фізіологічних змін у власному організмі, викликаних емоціями, від усвідомлення свого внутрішнього, психологічного стану. Для цього необхідно навчиться відрізняти і відокремлювати нав’язані ззовні емоції від діяльності власного «Я». 
Вправа «Маріонетка». Цю вправу бажано повторювати «в гущі життя» - в різних життєвих ситуаціях, особливо коли ви знаходитеся в обстановці, що викликає у вас негативні емоції. Спробуйте уявити, що ваше власне "Я", контролюючи думки,  рухи і емоції, знаходиться... поза тілом. При цьому тіло живе і рухається чисто механічно, в режимі автомата, керованого ззовні. Можете уявити, що ваше «Я» спостерігає за власним тілом ніби з боку (зазвичай зверху). Невидимі нитки, що йдуть від цього центру, управляють вашими рухами, невидимі «кнопки» - емоціями. При цьому як тілесні, так і душевні рухи стають відчуженими від вашого «Я», відбуваються як щось штучне, ніби це відбувається не з вами, а з кимось іншим. Запам'ятаєте цей стан, в якому ви можете відчувати фізичні прояви емоцій, не обтяжуючись їх психологічною складовою, відокремлюючись від переживань, щоб використовувати його надалі. Проживіть в цьому стані декілька хвилин, потім «поверніться» у власне тіло, щоб знов відчути повноту переживань.  Згодом можна використовувати отримані навики для того, щоб в обстановці «розпалених» емоцій швидко заспокоїтися з допомогою дисоціації усвідомлення свого тіла і усвідомлення власного «Я». 
Перехід в нейтральний стан. На відміну від попереднього, цей спосіб «нейтралізації» емоцій освоїти набагато легше, і доступний він абсолютно всім. Він не вимагає акторського таланту, бо позбавлення від неприємної емоції досягається не образним уявленням іншої емоції, що витісняє первинну, а переходом в нейтральний стан – спокою, відпочинку, розслаблення, в якому взагалі жодним негативним емоціям немає місця. Спостереження за внутрішніми відчуттями, пов'язаними з емоцією, дозволяє нам відокремиться від неї, спостерігаючи власну емоцію з боку, а потім і прибирати неприємну емоцію, впливаючи на ці відчуття. З відчуттями ж можна впоратися, спираючись на «три кити»: спрямовану увагу, м'язове розслаблення, заспокійливе дихання. 
Розвиток навиків самоспостереження. Чому навиків самоспостереження потрібно вчитися, адже це так природно, так просто відчувати власне тіло, уловлювати зміни, що відбуваються в ньому, пов'язані з емоціями? Річ у тому, що об'єм нашої уваги вельми обмежений. У кожен момент часу ми отримуємо масу інформації як ззовні, так і зсередини нашого власного організму,  на яку просто не звертаємо уваги. Людина часто буквально просто не помічає, що живе у власному тілі. Відчуття, пов'язані з їжею, вдиханням тютюнового диму, болю, якщо тіло нагадає про себе – ось і весь небагатий перелік звичних відчуттів.
Печерний предок сучасної людини був куди уважніший до своїх внутрішніх відчуттів. Він зважав на них, на своє «шосте відчуття»,  в суворій боротьбі за виживання. Сучасній же людині треба заново вчитися усвідомлювати себе, власне тіло. Для цього рекомендовано виконати ряд вправ, мета яких – зосередити увагу на тому,  до чого ви давно звикли,  з такою ж цікавістю,  як в ранньому дитинстві, коли ви лише знайомилися зі своїм власним тілом, його внутрішньою мовою – мовою не слів, а відчуттів, коли, наприклад, тягнути до рота великого пальця правої ноги, лежачи в колясці, було не лише приємним, але і захопливим заняттям.
На думку Ч. Брукса (1997), для того, щоб людина могла увійти у контакт із власними відчуттями, їй необхідно повернути собі природну повноту переживань, властиву маленькому немовляті. Зростаючи, людина не лише набуває життєвий досвід, але і втрачає дещо корисне – природність, безпосередність, відвертість, товариськість, інтуїцію і фантазію, що яскраво виявляються в здібності гратися, і, нарешті, здатність радіти життю, не застряючи на образах і неприємностях. Важливо, що при цьому вона все-таки може на короткий час «повернутися в дитинство», як психологічно, так і фізіологічно, і саме така здатність лежить в основі занять саморегуляцією.
По суті, саморегуляція - це уміння бути «тут і зараз», важливість якого можна проілюструвати відомою буддійською притчею.
Коли учень запитав дзенського Майстра, в чому сенс великого Дао, вчитель відповів йому: «В простому здоровому глузді. Коли я голодний – я їм, коли втомився – я сплю.» «Але хіба всі інші не роблять те ж саме?» – запитав учень.  На що вчитель відповів: «Ні. Більшість людей не присутні в тому, що вони роблять.»  
Вправа «Знайомство з собою». Вправа призначена для тренування уміння спостерігати за своїми відчуттями. Це простий навик самоспостереження, спостереження за власними фізіологічними процесами. Як об'єкт спостереження використовуємо, природно, своє тіло – кисть правої руки (для ліворуких - навпаки).
Для розминки виконайте ряд дуже простих рухів, що готують вас для подальшої роботи, забезпечуючи безліч фізіологічних відчуттів, які просто не можна не відмітити.
1. З'єднаєте кінчики пальців обох кистей, притисніть їх один до одного із зусиллям, спираючись ними один об одного. Зробіть з силою 15-20 зустрічних рухів долонями, ніби стискаючи уявну гумову грушу, що знаходиться між долонями, імітуючи роботу насоса.
2. Енергійно потирайте долоні одна об одну, поки не з'явиться відчуття інтенсивного тепла.
3. Сильно і швидко, не менше 10 разів, стискайте і розтискайте кулак, добиваючись відчуття стомлення в м'язах кисті.
4. Потрясіть кисть, що пасивно «висить». Тепер – увага і ще раз увага! Покладіть долоні симетрично на коліна. Направте всю увагу на внутрішні відчуття. Все зовнішнє, при цьому,  перестає для вас існувати.
Сконцентруйте увагу на правій долоні.
Прислухайтеся до своїх відчуттів.
В першу чергу зверніть увагу на наступні відчуття:
1. Відчуття ваги. Чи відчуваєте ви тягар або легкість кисті?
2. Відчуття температури. Чи відчуваєте ви в кисті холод або тепло?
3. Додаткові відчуття (присутні не обов'язково, але все таки вельми часто):
• Сухість і вологість;
• Пульсацію;
• Поколювання;
• Відчуття проходження електричного струму;
• Відчуття «мурашок»;
• «Мороз по шкірі»;
•  Оніміння (зазвичай в кінчиках пальців);
• Вібрацію;
• М'язове тремтіння.
Можливо, ви відчуєте, що долоня ніби випромінює певну «енергію». Постарайтеся запам'ятати це корисне відчуття, яке стане в нагоді вам надалі. Можливо, ви відчуєте рух, що зароджується в пальцях, в кисті або в руці в цілому – випустіть його на волю. Спостерігайте за ним ніби з боку. Уявіть, що ваше тіло ожило і рухається із власної волі, не залежно від вашого бажання. Продовжуйте спостерігати за відчуттями, немов занурюючись в цей процес, в думках відгороджуючись від того, що вас оточує, від всього зовнішнього. Прагніть уловити у відчуттях найтонші зміни, концентруючи, утримуючи  для цього увагу на них.
Стежте за тим, як відчуття міняються, то посилюючись, то слабнучи, як вони міняють свою локалізацію, поступово переміщуючись з однієї точки в іншу, нарешті, як одні відчуття поступаються місцем іншим. Продовжуйте виконувати цю вправу не менше  8-10 хвилин.
     Отже, вчителю важливо навчитися самому і навчити учнів розслаблятися, знімати напругу, шляхом психом'язового тренування - цього спрощеного варіанту аутотренінгу. У потрібні моменти вдаватися до фізичних вправ, що дозволяє тренувати м'язи і психіку, запобігати кисневому голодуванню, зміцнювати нервово-психічну сферу.
       Уміння керувати своїм здоров'ям, емоційним станом, освоєння навичок стресостійкої поведінки - це перший і дуже важливий крок до самопізнання.
     Самопізнання дає можливість педагогу краще дізнатися свої особливості, здібності, свої сильні і слабкі сторони. Надає можливість управляти механізмом психічної саморегуляції, та є відправною точкою саморозвитку та самовдосконалення.
 
      
 
 
       
 
 
 
Корисні посилання
Календар
«  Жовтень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Пошук
Архів записів